Печенізький район
Печеніжчина – благодатний край хліборобів і ремісників, козаків і завзятих воїнів, художників і поетів — славний пісенний край, який був відомий з прадавніх часів. Він чудовий будь-якої пори року та однаково привабливий як взимку, так і влітку, коли де не кинь оком зачаровує багатобарвне вбрання мальовничої природи.
Печенізький край — овіяна легендами земля. Кургани, стоянки та поселення давніх людей, віднайдені археологами, старовинні документи й свідчення очевидців… І в нашій уяві постають кочові племена Кримського хана, які чорною хмарою проходять по щедрих землях Слобідської України, славетні запорожці, що несуть на нашій землі сторожову службу і водночас вирощують хліб.
Печеніги, як назва народу, вперше згадується в Іпатіївському літописі в 898 році.
Печеніги, як назва озера на території нинішнього району, вперше згадується в жалуваних грамотах за 1599 і 1616 роки.
Печеніги, як населений пункт, вперше згадується під 1654 роком. Назва «Печенізьке поле» регулярно згадується в письмових документах першої половини 17 століття.
31 грудня 1932 р., при утворенні Харківської області, район став її складовою частиною. В 1963 р. район було ліквідовано, а його територія розподілена між Великобурлуцьким, Шевченківським та Чугуївським районами Харківської області.13 грудня 1991 р. за ініціативою місцевого населення Печенізький район було відновлено, але вже в нових межах.
