Нововодолазького району

 

Нововодолазька земля родила і дарувала людству літераторів, вчених, акторів, художників, спортсменів, які в різні часи були і є справжніми голосниками свого краю.

 

ПОГРІБНЯК Яким Кіндратович (н. 1707 – р. с. невід.) – нар. зодчий 18 ст., під орудою якого було споруджено пам'ятки дерев'яної церковної архітектури – п'ятиверхі церкви в Мерефі й слободі Артемівка (нині – частина м. Мерефа) на Харківщині, дев'ятиверхий Свято-Троїцький собор у Новоселиці (Новомосковську; див. Троїцький собор у Новомосковську) та ін. Був родом із с. Нова Водолага. П'ятиверха Введенська церква (1761) в слободі Артемівка, відзначалася особливою вишуканістю.
Дослідники відзначають архіт. правильність форм Свято-Введенської церкви, стрункість, високу мистецьку техніку задуму й виконання. Складна гра поверхонь, горизонтальних і вертикальних ліній, контрастний перегук білих верхів та кольорових одвірків дають підставу зіставити цю споруду зі стильовою системою рококо.
Церкву обміряв, зафотографував С.Таранушенко (1927, за ін. даними, на початку 1930-х рр.), проте згодом її було знищено.
С.Таранушенко пов'язує форми Артемівської Свято-Введенської церкви з архіт. особливостями чималої групи слобожанських храмів, яку прийнято називати Лимано-Бишкинською групою (див. Лиманська школа). Дуже ймовірно, що деякі із храмів Лиманської школи були збудовані під орудою П. З ім'ям цього зодчого пов'язується і спорудження Спасо-Преображенської церкви в Кам'янці на Запорожжі.
Вершинним архіт. творінням П. став дев'ятиверхий Свято-Троїцький собор у Новоселиці (Новомосковську). За висновками авторитетних учених із різних країн (Б.Флетчер, Д.Бакстон, Ю.Стржиговський та ін.), у царині церк. дерев'яної арх-ри укр. зодчі досягли мистецьких вершин.

Зінченко А.Л.


Головною ж храмовою перлиною служить збереженний п’ятиярусний дерев’яний різьблений іконостас з потемнілими від часу старими іконами, всю сакральну силу яких підкреслює біле з золотою обрамлення та витіюватий малюнок рослинного орнаменту. Серед полотен, згідно з місцевої легенди, є і твори видатного майстра святих ликів Борисенка, а найбільш шанованої служить ікона Іоасафа Білгородського.

 


Серед тих видатних осіб певне місце зайняв Арсен Денисович Арсенко (по батькові його дійсне прізвище Попсуйшапко). Він народився в 1903 р. в Новій Водолазі. Ще з дитинства в ньому проявилася жагуча жадоба до пісні. Він співав, де тільки можна було. Мрія у хлопця була стати співаком-професіоналом. Після закінчення школи Арсен поступає до Харківського музично-драматичного інституту по класу вокалу. По закінченню цього закладу юнак був запрошений у пересувну трупу Правобережної України. Його солов’їний голос звучав у виконанні класичних творів. Він співав Онєгіна і Ескамільйо. В 1930 р. Одеський оперний театр оголосив конкурс співаків для поповнення хору. Арсен Денисович бере участь у конкурсі, виконуючи арії Фігаро з “Севільського цирульника”. Комісія була зачарована його голосом і охоче зарахувала юнака солістом оперного театру, зі сцени якого він не сходив до 1934 року. Далі Арсенко соліст Дніпропетровського оперного театру. Як одного із здібних співаків, дирекція направляє його у творче відрядження до Москви. У Москві Арсенко стає солістом Великого театру. Та у зв’язку із сімейними обставинами Арсен Арсенко переїжджає до Білорусії і стає солістом Мінського оперного театру. У 1940 році актору було присвоєно звання Заслуженого артиста БРСР. За участь у декаді білоруського мистецтва в Москві уряд Союзу РСР нагородив Арсенка орденом Трудового Червоного Прапора. В роки Великої Вітчизняної війни Арсен Арсенко працює в Казанському театрі опери і балету, виступає в концертах для воїнів, разом з акторською трупою виїжджає на фронти, виступали перед захисниками Батьківщини з концертами. Звання народного артиста Білоруської РСР славетний нововодолажчани удостоївся в 1943 р., коли білоруське м. Новобілиця було визволено від гітлерівської окупації. На концерті з цієї нагоди Арсену Арсенку було вручено орден Червоної Зірки. В 1945 р. відомий актор Арсен Арсенко трагічно загинув. У Білорусії шанують його пам'ять. Гордимося і ми, нововодолажчани своїм земляком.


Олександр Мизін

Ми́зін Олекса́ндр Васи́льович (1900, Харків — 1984, Москва ) У 1928 році закінчив Київский художій інститут. Належить до другої генерації учнів Михайла Бойчука. Жив та працював у Москві. Викладав з 1936 року у Московському художньому інституті. У 1927 році брав участь у Першій всеукраїнській виставці Асоціації революційного мистецтва України у Харкові, в 1931 році — в «Антіімперіалістичній виставці» у Москві. У 1939 році — виставка «Індустрія соціалізму» в Москві; 1944 рік — персональна виставка у Москві, виставочний зал МОССХа, 1949 рік — Всесоюзна художня виставка у Москві та ін.


Чмельов Сергій (1896 — 27 жовтня 1941) — письменник-гуморист родом з Нової Водолаги на Харківщині. Закінчив юридичний фак. Харківського університету і працював нар. суддею в м. Валках на Харківщині.
Про життя Сергія Чмиленка дуже мало відомостей. Дані про смерть суперечать одне одному. За однією з версій письменник помер від туберкульозу на восьмий день окупації німецькими військами міста Валки 27 жовтня 1941 року. За іншою версією він став жертвою сталінських репресій і загинув у ГУЛАГу.